Синенький Іван Йосипович

На фото Синенький Іван Йосипович

Об'єднання Козакоріум продовжує публікувати біографії людей, які тим чи іншим чином долучилися до постійної боротьби за незалежність України.

На нашу думку люди, що жертвують своїм життям, здоров'ям та майбутнім гідні насправді носити звання Героя України.

Принаймні для нас вони усі ГЕРОЇ, і ми публікуючи про них біографії та пропагуючи  їхні вчинки таким чином виказуємо свою шану їм, їхнім сім'ям та родинам.

Сьогодні ми надаємо Вам для ознайомлення біографію Синенького Івана Йосиповича.

Синенький Іван Йосипович народився 22 лютого 1925 року у м. Бучач. Закінчив місцеву загальноосвітню школу.

У 1940 році вступає в педагогічну школу в місті Чортків. З початком Другої світової війни та приходом німців вимушений залишити навчання та повернутися додому.

Вступає в Бучачі в торгівельну школу. Також стає членом гуртка "Відродження", хороші наставники якого виховували хлопця у національному дусі. Однак війна заважає закінчити школу.

У 1944 році закінчує курси фотографів. Його майстром і учителем був поляк Урбанський, що в 1945 році виїхав на батьківщину. З того часу Іван працює фотографом у рідному місті.

Того ж року працюючи в фотоательє познайомився з Стасею Гафткович, що запропонувала йому вступити до лав ОУН-УПА, Іван не вагаючись погодився.

Праця Івана була небезпечною, потрібно було передавати фотографії і інформацію про усіх партійних керівників Бучацького району, кадебістів, прокурорів, слідчих.

Ця небезпечна робота продовжувалася до травня 1946 року. На початку місяця НКВС арештувало Івана. На прикінці літа 1946 року його переводять до чортківської в'язниці. Через місяць відбувся суд - 10 років таборів та 5 років позбавлення прав.

З Чорткова перевели до Харкова, а далі етапом у горьківські ліси. Працював тут до 1950 року. Після цього перевели в "Карлаг", де працював на будові шахти. Потрапив в аварію, довго лікувався, також працював сторожем.

Відбув неволю до 5 травня 1955 року, переведений у м. Тімернау. У 1956 році повернувся до рідного Бучача. Працював у місцевому АТП. Проходив численні перевірки та переслідування як "ворог народу".

У 1962 році одружується з Синенькою Орестою Петрівною. 

Влаштовується водієм у Бучацьку лікарню, де працює до виходу на пенсію. На заслуженому відпочинку продовжує патріотичну діяльність та разом з дружиною стає учасником товариства української мови ім. Т. Шевченка.

Окрім того у 1990 році вступає у спілку політв'язнів та репресованих, а також бере активну участь у діяльності товариства "Меморіал" (м. Бучач) та музею-меморіалу присвяченого ОУН-УПА у м. Бучач.

На сьогоднішній день проживає разом з дружиною у власному будинку у місті Бучач, Тернопільської області.

Читайте також: Політв'язень Береза Андрій