Юлія Володимирівна і мистецтво мімікрії

"Рукописи не горять". У словах булгаківського Воланда можна було переконатися після публікації стенограми засідання РНБО від 22 лютого 2014року. Через два роки міркувати про те, як могли б скластися подальші події, дуже легко. Особливо, якщо робити це за монітором і клавіатурою комп'ютера. Ось тільки історія не визнає умовного способу.

Насправді нікому з доморощених «Нострадамусів» з «Вангами» невідомо, як склалися б подальші події, прийми тоді РНБО рішення про введення військового стану. Можливо, Крим зараз був би українським як де-юре, так і де-факто. І тисячі українських солдат, жителів Донбасу і «заблукалих» гостей з Мордору зараз були б живі. А з іншого боку, все могло вимірюватися зараз не Кримом і «окремими районами Донецької та Луганської областей», а такою бажаною для адептів «русского мира» Новоросією в складі 8-9 областей України і жертвами, які в рази перевищували б сьогоднішні.

Не хочу грати в конспірологію і міркувати про те, чому стенограма з'явилася саме зараз, і кому це вигідно. У щирість наших політиків ми справедливо віримо куди менше, ніж навіть в інопланетян або Діда Мороза. Але деякі їх слова і дії іноді виходять за межі дозволеного. Я не буду давати оцінку позиції Юлії Володимирівни на тому засіданні 22 лютого 2014року. Я також утримаюся від троллінгу її слів, що «жоден танк не повинен виїхати з казарми». Обмовилася, з ким не буває. Лише нагадаю, що свій пацифістський спіч Тимошенко закінчила словами

«Ми повинні стати наймиролюбнішою нацією на планеті, просто вести себе як голуби миру»...

А тепер давайте звернемо увагу на те, що говорила Юлія Володимирівна через вісім місяців на програмі «Свобода слова». У студії журналіст інформагентства Голос UA Ірина Гаврилова задала Тимошенко наступне питання: «... Чи є вина пана Турчинова, на той момент виконуючого обов'язки Президента, чи не вважаєте Ви його прямим винуватцем того, що півострів був зданий без єдиного пострілу, без будь-якого опору, і з цього, власне, почався ланцюжок здачі або продажу українських територій? ».

На що Юлія Володимирівна відповіла наступне: «У Криму, я б вважала, потрібно було діяти радикально протилежно. Потрібно було в той час, коли тільки зародилися маленькі осередки, і коли тільки стало зрозуміло, що там відбувається, потрібно було формувати спеціальні групи, які б точково знищували осередки захоплення України. ... І тому я не згідна з політикою, яка в той час велася вищим керівництвом країни ».

Думаю, після такого «дволикого зальоту» європейський або американський політик поставив би жирний хрест на своїй подальшій кар'єрі. Інша справа Україна. Тут навіть такі відверті маніпуляції не заважають залишатися одним з найбільш рейтингових політиків.

Для мене Юлія Тимошенко, як кандидат на виборах, не існує з моменту спроби організувати «ширку» (коаліцію БЮТ і Партії регіонів) в 2009-му. Тому другий тур президентських виборів-2010 був і залишається єдиними виборами, в яких я, як виборець, не брав участі.

Свого часу українці ставили дуже багато претензій третьому президентові Віктору Ющенку. У багатьох випадках претензії справедливі і обґрунтовані. Але в одному я повністю згідний з колишнім гарантом - головною помилкою, яку він допустив в статусі президента, була Тимошенко.