Зимові, різдвяні, новорічні казки для дітей українською: ТОП 10

Джерело зображення rusty-blackwood.com
Джерело зображення rusty-blackwood.com

Маленькі діти просто обожнюють казки про зиму, Різдво та Новий рік, адже саме у цю чарівну пору легко повірити в дива.

Як відомо, казки містять у собі зерно правди та навчають малечу любити, бути добрими, дружити, пробачати помилки іншим та дбайливо ставитися до навколишнього світу.

У сьогоднішній статті команда kozakorium.com підготувала казки українських авторів про зиму, Різдво та Новий рік, які обов'язково потрібно прочитати діткам перед сном. Приємного перегляду!

1. Юлія Смаль, Різдвяна пригода

Тримай його, тримай! – гукнула мама Максиму. Вона стояла на порозі в капцях, хлопчик якраз закінчував одягати сніговика. Вночі прихопив мороз і зліплений вчора Льодяник мав би простояти всі Різдвяні свята.
Максимко обернувся за Бровком, що чимдуж біг, несучи в зубах саморобну різдвяну зірку.
– Біжи за ним! – гукнула мама. – Він не втече далеко. Довго не будь. Зайди по дорозі до тітки Орисі, поклич на вечерю.
– Добре, мамо, – Максим дременув за собакою. – Бровко!
Та тільки він ступив за ворота, як світ навколо закружляв. Ой, лихо! Хлопчик озирнувся: «Де це я?»
– Не бійся, я з тобою! – прогавкав Бровко. – Ми в чарівному світі, нам терміново треба знайти Чортеня, воно вкрало різдвяну зорю.
– Ой, а як же Різдво без зірки? І для чого тобі моя?
– Не може бути Свята без зорі! А саморобна зірка налякає Чортеня. Ти її робив для того, щоб нести радість людям – Ісус народився.
– То ж гайда! Треба поспішати, до вечора мало часу, а мені ще треба до тітки Орисі.
– Гав!
Максим з Бровком бігли стежками чарівної країни, дивуючись з чудернацьких птахів, золотих дерев і білих-пухнастих хмаринок прямо на дахах будинків.
– Я з вами! Я знаю, де бешкетник! – Маленьке Ангелятко в теплому білому светрику сіло на золотій гілці. – Сам я не дам йому ради. Швидше.
– Ха-ха! – Засміявся чортик, коли стежка повернула за ріг дивовижної ратуші. – Я не віддам вам зорі, навіть не просіть.
– Але ж без зорі не може бути Святої вечері. Всі діти чекають на зорю, щоб повідомити радісну новину! – вигукнув Максим.
– Мені все-одно!
– Віддай зорю! – грізно гавкнув Бровко. – Або ж начувайся!
– Ні.
– Ти сам винен, - взяв до рук свою зірочку хлопчик.
За спиною в нього з’явилося Ангелятко, насупивши брівки. В Бровка дибки стала шерсть, якщо Чортеня вирішить втікати, то пес зловить його!
– Ааа! Так не чесно, - вигукнув неслух і спробував утекти. А ні! Бровко міцно вчепився в хвоста, Ангелятко стало перед Чортеням – руки в боки, а Максим високо підняв свою зірку.
– Не чесно красти зорю, красти свято! – сердито мовив хлопчик, забрав в Чортеняти зорю і повернувся до Ангелятка. Присоромлене Чортеня тихенько втекло. – От, тримай, віднеси її на місце.
– Дякую! Дякую! Так добре, що зоря повернулася!
– Гав! Нам пора! – світ знову закружляв.
– Бувайте, – почулося. Максим з Бровком опинилися біля воріт тітки. Хлопчик запросив її на вечерю і побіг додому.
А ввечері на небі вийшла зоря, всі раділи, колядували. Христос народився!

2. Василь Сухомлинський, Як діти раділи, а ялинка плакала.

Наближався Новий рік. Поїхали люди до лісу, зрубали струнку Ялинку. Привезли її у велику світлу кімнату.

Поставили посередині, прикрасами та цукерками прибрали. Бігають діти навколо Ялинки, милуються, пісні співають. Радісно дітям. А Ялинці страшно й сумно. Бо немає ні лісу темного, ні зайчика сірого, ні неба синього, ні місяця ясного. Бо в ногах у неї не снігова ковдра, а папірці барвисті всякі.

Заплакала з туги Ялинка, та ніхто й не помітив гіркої сльози, що впала з гілки на підлогу. Одна тільки дівчинка синьоока помітила, зітхнула й тихо прошепотіла: “Ялинка плаче…”

Закінчилося новорічне свято. Поїли діти цукерки, познімали прикраси. А Ялинку викинули на подвір’я… Біля неї стояла синьоока дівчинка.

3. Марія Солтис-Смирнова, Різдво прийшло до нас

Матуся покликала дівчинку до вікна:
– Дивися, доцю, перша зірка зійшла!
Маленька вже добре знала, що це означало: можна було б сідати вечеряти. Тим більше, що на столі вже давно красувалась макітра з кутьою, яку вони ще зранку вдвох з мамою почали готувати.
І хоча Іринці було всього чотири рочки, дівчинка старанно перебирала горіхи і намагалась розтерти мак.
А тепер можна було вже і вареники та картоплю викладати на стіл, не забувши до них виставити грибну підливу та юшку.
Ох і сильно любила маленька Іринка грибну юшку, особливо з тих білих грибів, які бабуся у Карпатах збирала, адже в них був кращий смак, а аромат по цілій кухні розносився. От тільки багато їй пити не дозволяли. Мама ж лікар, тому й постійно нагадувала доці, що гриби важкі на шлунок.
Компот і рибка першими поставились біля куті. Та й свічечку біля образів уже запалили.
Згодом сіли вечеряти.
Іринці все нетерпілось закінчити їсти кутю та вареники!
Вона крутилась і вертілась за столом, бо і чекала своїх двоюрідних братів, і хвилювалась перед своєю першою колядою.
Хлопці не забарились, і вже через якусь годинку на порозі почулось дитяче:

Нова радість стала,
Яка не бувала.
Над Вертепом звізда ясна
На весь світ засіяла…

А поки Іринка одягалась, хлопці продовжували:

Я маленький хлопчик
Вилізу на стовпчик,
На сопілку граю
Ісуса прославляю.

Іринчина мама не встигла винести дарунки колядникам, як дочка її ледь не збила з ніг у коридорі. І юрба маленьких колядників висипала на вулицю.
Діти ходили від хати до хати, прославляючи народження Христа і промовляючи:

Коляд-коляд, колядниця,
Добра з маком паляниця.
А без маку не така –
Дайте, дядьку, п’ятака.

А небо все густіше вкривали яскраві зірочки.
Іринці якось матуся розповідала, що це віконця, через які ангели спостерігають за людьми.
Через якийсь час у невеличкому селі не залишилось жодної хатинки з засвіченими вікнами, де не побували малі колядники.
Діти поділили гостинці та гроші і порозходились по своїх домівках.
Вистачить на місяць на цукерки!
Іринка прибігла додому, швиденько розповіла мамі, хто що дав і пішла спати.
Завтра вона не піде колядувати, бо ходитиме Вертеп. А їй так подобалась ця вистава.

4. Різдвяна пригода

Тримай його, тримай! – гукнула мама Максиму. Вона стояла на порозі в капцях, хлопчик якраз закінчував одягати сніговика. Вночі прихопив мороз і зліплений вчора Льодяник мав би простояти всі Різдвяні свята.

Максимко обернувся за Бровком, що чимдуж біг, несучи в зубах саморобну різдвяну зірку.

– Біжи за ним! – гукнула мама. – Він не втече далеко. Довго не будь. Зайди по дорозі до тітки Орисі, поклич на вечерю.

– Добре, мамо, – Максим дременув за собакою. – Бровко!

Та тільки він ступив за ворота, як світ навколо закружляв. Ой, лихо! Хлопчик озирнувся: «Де це я?»

– Не бійся, я з тобою! – прогавкав Бровко. – Ми в чарівному світі, нам терміново треба знайти Чортеня, воно вкрало різдвяну зорю.

– Ой, а як же Різдво без зірки? І для чого тобі моя?

– Не може бути Свята без зорі! А саморобна зірка налякає Чортеня. Ти її робив для того, щоб нести радість людям – Ісус народився.

– То ж гайда! Треба поспішати, до вечора мало часу, а мені ще треба до тітки Орисі.

– Гав!

Максим з Бровком бігли стежками чарівної країни, дивуючись з чудернацьких птахів, золотих дерев і білих-пухнастих хмаринок прямо на дахах будинків.

– Я з вами! Я знаю, де бешкетник! – Маленьке Ангелятко в теплому білому светрику сіло на золотій гілці. – Сам я не дам йому ради. Швидше.

– Ха-ха! – Засміявся чортик, коли стежка повернула за ріг дивовижної ратуші. – Я не віддам вам зорі, навіть не просіть.

– Але ж без зорі не може бути Святої вечері. Всі діти чекають на зорю, щоб повідомити радісну новину! – вигукнув Максим.

– Мені все-одно!

– Віддай зорю! – грізно гавкнув Бровко. – Або ж начувайся!

– Ні.

– Ти сам винен, - взяв до рук свою зірочку хлопчик.

За спиною в нього з’явилося Ангелятко, насупивши брівки. В Бровка дибки стала шерсть, якщо Чортеня вирішить втікати, то пес зловить його!

– Ааа! Так не чесно, - вигукнув неслух і спробував утекти. А ні! Бровко міцно вчепився в хвоста, Ангелятко стало перед Чортеням – руки в боки, а Максим високо підняв свою зірку.

– Не чесно красти зорю, красти свято! – сердито мовив хлопчик, забрав в Чортеняти зорю і повернувся до Ангелятка. Присоромлене Чортеня тихенько втекло. – От, тримай, віднеси її на місце.

– Дякую! Дякую! Так добре, що зоря повернулася!

– Гав! Нам пора! – світ знову закружляв.

– Бувайте, – почулося. Максим з Бровком опинилися біля воріт тітки. Хлопчик запросив її на вечерю і побіг додому.

А ввечері на небі вийшла зоря, всі раділи, колядували. Христос народився!

5. Інга Квітка, Різдвяне диво для Василька

Наближається найособливіша ніч у всьому світі... Різдвяна. От вже й ялинки в домівках прикрашені різнокольоровими кульками, зелені гілочки вдягнуті в яскраві, сяючі гірлянди, а шишечки, немов зелені вогники визирають з-під іграшок то тут то там. Морозець тріщить, аж кашляє. Вітер холодний завиває, свистить, безжально снігами дороги закидає. Тільки дихне, як відразу підкине білу ковдру аж до самісіньких хмар, потім трохи зглянеться, видихне, й сніжок знову на землю відпустить.

Геть стемніло. Дідухи вже гордо стоять на покуттях, оберігаючи ввірені їм домівки. На столах лежить сіно, зерно та часник. Різдвяна кутя з печей так і вабить своїм ароматом першу зірочку на небі якомога швидше засяяти. Дітлахи з батьками з церков повертаються, по домівках своїх поспішають. Сьогодні не тільки маленькі, але й навіть дорослі чекають на диво. Всі вірять, що їхні найзаповітніші мрії обов’язково здійсняться. Всі... окрім одного хлопчика.

Не чекав на різдвяне диво лише наш маленький сусід Василько. Знав хлопчина, що його найважливіша мрія навіть цієї найособливішої ночі не здійсниться. Тому і йшов додому з церкви, понуривши голову.

Більш за все на світі хотів Василько побачити свого татуся. Та батько хлопчика в цей час боронив рідну землю від запеклого ворога. Отож хлопчина не сподівався, що татусь на свята повернеться додому.
А дарма! Адже вірити в різдвяні дива має кожен! На те і свято, щоб навіть нейздісненні мрії могли звершитися.

Не встиг хлопчина додому зайти, як почув за своєю спиною:

– Сину! Синочок мій! – покликав його батько, і перш ніж Василько встиг зрозуміти, що перед ним стоїть його тато увесь в нагородах та відзнаках, як він Василька міцно обійняв.

– Ти приїхав?! – закричав, отямившись Василько. – Здійснилося! – і він розповів, як навіть в листі до Святого Миколая написав, що в цьому році не хоче жодного подарунка, тільки б його татусь на РІздво був вдома!

І хоча батько Василька не міг залишитися з родиною надовго, адже на кордоні на нього та всіх іншіх вояків чекали ще багацько підлих ворогів-загарбників неньки, все ж у Різдвяну ніч Васильків тато був вдома разом зі своєю родиною.

6. Тетяна Винник, Ключик від новорічної скриньки чудес

Вечірні сутінки сховались під лапаті крила хуртовини. І світ потонув у засніженому чеканні Різдва. Старезні дуби в розхристаних білих жупанах підвели свої незграбні кошлаті руки вгору і, потупивши обличчя, скоса поглядали на багатоповерхові будинки, що тримали на своїх антенах важкі небеса. Усе захопила Володарка-Зима і стала на чолі до приходу Різдва.
В цей вечір Марійка сиділа біля вікна. Чомусь саме сьогодні батьки були на роботі.
Раптом щось обірвало тишу. Марійка відійшла від вікна і глянула на сусідню кімнату, де красувалася новорічна ялинка. Як і годиться, пухнасте густе гілля її було зігнуте додолу – під вагою різнобарвних лускатих іграшок, мерехтливих вогників і шоколадних цукерок.
Марійка принишкла і зачудовано дивилася на лісову красуню.
-    Хе-хе-хе! – почувся голос Ведмежати з кошиком суниць за плечима, - як я довго чекав цієї миті – побачити новорічний карнавал.
-    Невже тоді не хочеться спати? – глузувала одна із цукерок, обгорнута у зелену блискучу обгортку. – адже ви, ведмеді, такі сонливці!
-    Хто? Ми сонливці? – обурилося Ведмежа.
-    Авжеж ви – цілу зиму спите…
Ведмежа розлючено заколихалося на ялинковій гілці:
-    Зараз я тебе з'їм!
І тільки-но простягло лапу до цукерки, як його хтось зупинив.
-    Годі сваритися! – втрутилася стара Хатинка, відчинивши свої вікна-очі.
-    Скоро Новий рік і Різдво! Це час, коли сваритися неможна! Бо не будете танцювати на новорічному карнавалі і не отримаєте подарунків від принца Ялинника!
-    Вчора я підслухала розмову, - втрутилася зелена Шишка, - ніби господар цього року востаннє ставив ялинку для своєї доньки, бо вона нібито стала вже доросла і не вірить у диво…
Марійка мовчала, хоч на якусь мить їй хотілося мовити: «Я завжди прикрашатиму ялинку! І в диво теж вірю!» Проте не сказала нічого, все пильніше дослухаючись до розмови.
Несподівано ялинка згасла, а через мить знову замерехтіла вогнями. Невелика біла карета з маленькими круглими вікнами, схожими на сніжинки, підлетіла до ялинки. Відкрилися тоненькі дверцята з кольоровими вітражами.
-    Вітаю, друзі! – промовив принц Ялинник, вийшовши з карети.
Це був невеличкий симпатичний юнак із маленьким кирпатим носом. Одне око у нього було блакитне, а інше – оксамитове.
-    Чому такі невеселі, друзі?! – поцікавився принц Ялинник, відчуваючи тужливий настрій.
-    Як нам не сумувати? – схлипнув срібний Дощик.
-    Цього року востаннє наш господар ставить ялинку, - хвилювалася зелена Шишка. – Тепер ми хтозна скільки будемо сховані в ящику…
-    Ми востаннє будемо на святковому карнавалі! – Схлипнула Цукерка.
-    А тобі чого сумувати! – буркнуло Ведмежа. – Тебе все одно з’їдять!
-    А тебе розіб’ють! – огризнулася Цукерка.
-    Не сваріться! – заспокоїв принц Ялинник і дістав зі своєї кишені чарівний ключик. Ним він відкрив маленьку атласну скриньку.
-    Гайда танцювати! Потім подумаємо, що робити…
Здавалося, ніби тисячі зірок хтось нанизав на невидиму нитку і прикрасив новорічну ялинку – так вона засвітися.
Танцювали всі: і зелена Шишка щось підспівувала під ніс, і Ведмежа, ні на хвилю не залишаючи кошика із суницями, тупотіло лапами, і срібний Дощик радісно повзав по ялинці, а цукерки, взявшись за руки, водили хороводи, навіть стара розважлива Хатинка підтанцьовувала.
Марійчине зачудування обірвалося – хтось не постукав у двері. Вмить усе стало на свої місця, ніби нічого й не було.
Невже все це примарилося Марійці? Хтозна…
Якби не ключик від Скриньки чудес, котрий  ненароком залишив принц Ялинник прямо біля новорічної красуні. Його Марійка зберегла на згадку.

7. Тетяна Винник, Новорічна казка

Мій дорогий читачу, чи повіриш ти, що казки самі мене знаходять?!
Нещодавно я поспішала додому, бідкалася, що не встигаю приготувати святкову вечерю. Це було напередодні Нового року. Не пригадую, чому барилася, але достеменно знаю, що надворі вже вечоріло. Я була виснажена передсвятковими справами, та ще й несла більші за себе сумки! Аж раптом мені назустріч іде… казка.
- Візьми мене з собою, – каже. – Слухала по радіо прогноз погоди… морози передають до тридцяти градусів. Замерзну і обернуся на клубочок снігу. У світі поменшає на одну казку…
А сама вона – невеличка, оченята сині-сині, мабуть, посиніли від холоду, а голови майже не видно – так шаликом закутана, у білому пухнастому кожушку, на руках червоні рукавички. Чесно кажу – спершу я завагалася. У мене сумки важкі, а тут іще й казка на руки проситься…
А ти чого тут дибуляєш?! – запитала я учительським голосом, аж самій смішно стало. – У таку погоду хазяїн собаку на вулицю не вижене. Та й ніч не за горами. – і прискіпливо оглянувши, додала. – Може, ти шкідлива… чи з дому втекла?!
-    Я нічия. – ображено прожебоніла казка, опустивши сині-сині оченята, і так жалібно в очі заглянула, що я розчулилась:
-    Хіба таке буває?
-    Ми, казки, живемо на зірках. А сьогодні мою зірку розколихала Баба яга, пролітаючи на мітлі. Моя зірка впала на землю і погасла. Тепер я блукаю засніженими вулицями і шукаю когось, хто б зміг мені допомогти.
-    Гаразд. Візьму тебе з собою, але пообіцяй бути чемною. – серйозно глянула я. – У мене є син… І йому буде з ким гратися, доки я поратимусь по господарству.
Казка заплескала в долоні і її обличчя проясніло.
Привела я казку додому. А син мій, Даник, не зустрічає мене на порозі: мовляв, мамо, а що ти мені принесла?!
-    Кахи-кахи! – лунає з кімнати.
-    Оце так свято! – засумувала я. – І ялинка ще не прикрашена…
-    Не переживай, - мовила вслід мені казка, коли я підходила до кухні, але я змовчала, потупивши погляд.

Довго порядкувала на кухні, забувши про все. А коли прочинила у кімнату двері – побачила…
Прикрашену ялинку. Вона стояла у кутку, урочисто тримаючи на своїх розлогих гілках скляні кульки, сріблистий дощик, плюшевого ведмедика, відважного лицаря, старого мухомора, хатку на курячих ніжках (з якої , очевидно, вилетіла та сама Баба яга, котра збила зірку моєї гості),  і вся лісова красуня мінилася різнокольоровими гірляндами. А поруч стояв Дід Мороз і Снігуронька.
-    У цьому році ялинка видалася на славу! – мовив Дід Мороз і костур у його руках заіскрився.
-    І зірка твоя, казко, не погасла, а сяє он – аж на самісінькому вершечку ялинки! – усміхнулася Снігуронька.
-    І Бабу ягу ми в хатці на курячих ніжках зачинили, аби своєю мітлою у новорічну ніч більше ніякої зірки не збила! – зраділа казка.
-    І для тебе, хлопче, теж у нас є подарунок, – сказав Дід Мороз. – Подобається тобі кінь, що висить он на тій гіллі?
Даник не встиг і слова мовити.
-    Знаю, що подобається. Я вмію читати думки, отже знаю усі дитячі бажання. – стукнув костуром Дід Мороз, і кінь, що висів на ялинці, ожив. Вже за мить він стояв посеред кімнати. – Це непростий кінь, - пояснив Дід Мороз. – А чарівний. Він покаже тобі зірки, на яких живуть казки.
І тут я хотіла заборонити синові сідати на коня, але нічого не могла сказати, ніби заворожена. Даник міцно ухопився за гриву, і кінь вистрибнув у вікно. Я бачила, як кінь біжить по мерехтливому небі й кожна зірка вітається з ним, ніби знає його вже тисячі років.
-    З висоти світ здається іграшковим! – вигукнув Даник. – А мама схожа на піщинку!
-    Тримайся міцніше! – обернувся на бігу кінь. – Ми наближаємося до зоряного водограю!
-    Чудасія! – мовив Даник.
Перед ним розчахнулося безліч зірок, на кожній з яких сиділа своя казка.
-    Привіт, Колобок! – вигукнув Даник до зірки, на якій сидів Колобок.
-    Привіт, друже! Я від бабусі втік, від дідуся втік… І з тобою не можу довго розмовляти, адже в іншу казку поспішаю дуже.
-    Ми обов’язково побачимось! – егегекнув услід Даник, оглядаючи і Червону шапочку, і Лисичку-сестричку, і семеро козенят, кожен з яких летів на своїй зірці.
-    Нам пора додому! – засопів кінь і вмить стрілою влетів у вікно.
Нарешті я отямилася і зайшла у кімнату.
-    Мамуню, я бачив зоряний водограй! – обійняв мене Даник.
-    Ви вже і ялинку прикрасили. – усміхнулася я, але Даник міцніше мене обіймав, зачаровано оглядаючи новорічну красуню.
Мій любий читачу,  з того часу я зрозуміла, що не помилилася. Тепер я знаю, що в нашому домі є місце і для казки.

8. Ольга Зубер, Новорічне диво

Сутеніло… Потріскував мороз, сніг виблискував сріблом, переганяючи одна одну літали синички, щоб зігрітися. Перехожі поспішали додому зі святковим настроєм. Авжеж! Завтра – Новий рік!
Всі були зайняті своїми справами та клопотами і ніхто не звертав уваги на малесеньке кошеня, що сиділо біля будинку. Сиділо воно вже давно. Щоб трохи зігрітися, скрутилося маленьким клубочком і з цікавістю позирало на перехожих.
Темніло. Кошеня дивилося на вікна, що запалювалися жовтавими вогниками. Йому видно було людей, які щось робили, бігали, розмовляли, сміялися… Звідти пахло теплом і чимось смачненьким. То був зовсім інший світ. Не той, в якому жило кошеня. Воно не знало, що таке тепло і ласка, бо ніколи не відчувало цього. І ніколи не пило теплого смачного молочка.
Стало зовсім темно. Мороз посилився. Кошеня так змерзло, що не могло вже й поворухнутися. Воно вже не спостерігало за людьми, а заплющивши оченята, сиділо тихо, наче заснуло.
Воно не бачило, як у вікно його помітила маленька дівчинка. Лише відчуло, як його підняли теплі й ніжні рученята і понесли в інший світ… 
Куранти били дванадцять, всіма кольорами блимала ялинка, надворі тріщав  новорічний  мороз, кружляли холодні сніжинки.
А на м’якенькому килимку  солодко спало маленьке кошенятко, і біля нього стояла тарілочка з теплим молочком. 

9. Василь Сухомлинський, Кому ж іти по дрова

Край села живе вдова з трьома синами. Два сини вже дорослі юнаки, високі, ставні, славні, красиві. А третій — підліток Юрко — маленький, тоненький, мов очеретина.
Було це взимку. Впав глибокий сніг, дме північний вітер, тріщить мороз. Мати говорить — немовби сама до себе, але щоб і сини чули:
— Холодно, діти. А дров немає... Кому ж за дровами йти?
Мовчать старші сини, нахилили голови, дивляться в землю і піч колупають.
— Я піду за дровами, мамо,— сказав найменший син.
— А морозу ж ти не боїшся? — питає мати й на старших синів поглядає.
— Ні, не боюсь,— відповідає син і одягається.
— Ну, що ж, іди, Юрку,— сказала мати, важко зітхнула й поцілувала сина.
Пішов Юрко. І враз стало в хаті так тихо, немов усе живе, що є в світі, прислухалося й думало: що ж воно буде? І вітер надворі затих. Два старші сини підвели голови, подивилися на матір і сказали:
— Ми теж підемо в ліс, мамо.
—  Ідіть, сини,— прошепотіла мати й заплакала від радості.

10. Наталя Забіла, Рукавичка

По ялинку внучка з дідом
йшли по лісі  навмання.
А за ними бігло слідом
довговухе цуценя.

Задивилась, мабуть, внучка
на ялинку, на сосну
і зронила якось з ручки
рукавичку хутряну.

Рукавичка
невеличка
на снігу собі лежить.
Раптом мишка
тишком-нишком
з нірки вилізла й біжить

— Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися — хто тут є?
Тільки голосу з хатинки
щось ніхто не подає.

Влізла мишка в рукавичку
і сама в ній стала жить.
Раптом зайчик-
побігайчик
з-під ялиночки біжить.

— Ну й хатинка!
Ну и дивинка!
Відгукнися — хто тут є? —
Чує зайчик: Із хатинки
хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка.
Ну, а ти хто?
Що за гість?
— А я зайчик-
побігайчик
довгі вуха, куций хвіст!

Вліз і зайчик в рукавичку,
стали вдвох у хатці жить.
Раптом білка —
стриб із гілки!
Та по стежечці біжить.

— Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися —хто тут є? —
Чує білочка: з хатинки
хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик—куций хвіст!
— А я білка—тепла шубка,
невеличка я на зріст!

Влізла й білка в рукавичку,
стали втрьох у хатці жить,
Глядь, поглядь, аж ось лисичка
попід соснами біжить.

— Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися —хто тут є? —
Чує лиска: із хатинки
хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка,
є тут   зайчик—куций хвіст,
є тут білка—тепла шубка.
Ну, а ти хто? Що за гість?

—Хто ж не зна мене, лисичку,
і вигадливу, й метку? —
Влізла й лиска в рукавичку,
примостилась у кутку.

Ще й кабан прибіг ікластий,
і куниця, й їжачок.
Тут і голці ніде пласти!
Скільки сміху й балачок!

Рукавичка
невеличка
на снігу собі лежить.
А з барлогу
на дорогу
вийшов заспаний ведмідь

— Що за зборище зібралось?
Що за хата?
Хто тут є?
Хто здіймає сміх та галас,
зовсім спати не дає?

— Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик—куций хвіст,
є тут білка—тепла шубка,
 то малесенька на зріст.

Ще й лисиця є, сестриця,
і вигадлива, й метка,
є кабан, їжак, куниця.
Ну, а хто це нас ляка?

— Я ведмідь, я хочу спати,
сміху-жартів не люблю!
Сяду я на вашу хату
всіх вас разом роздавлю!

Злий ведмідь гарчить, лютує
ломить всі кущі підряд.
Що робити? Хто врятує
переляканих звірят?!

А тим часом дід та внучка
вже ялинку принесли.
Так у внучки змерзла ручка,
що аж зашпори зайшли.

— Рукавичка де ж поділась?
Загубила!.. Ай-ай-ай!
Побіжи, мій песик милий,
рукавичку відшукай!

Песик дівчинку послухав,
хвіст— угору, в землю — ніс,
і примчався скільки духу
на те саме місце в ліс.

Рукавичка як живая,
ходить ходором, тремтить.
А до неї підступає
розлютований ведмідь.

Як загавкав пес на нього —
аж ведмідь оторопів,
зразу втік і до барлога
причвалав і захропів.

Тут звірята всі зраділи,
стали песика хвалить,
що прогнав ведмедя сміло,
не злякався ні на мить.

Каже песик: — Дуже прошу
інше мешкання знайти.
Треба дівчинці хорошій 
рукавичку віднести.

— А хіба ж це рукавичка?! —
загукали всі. — Невже?!
В нас нема такої звички
забирать собі чуже!

Всі ми підемо з тобою
рукавичку повернуть! —
І веселою юрбою
звірі вирушили в путь.

До дівчатка за хвилинку
рукавичку віднесли,
і всі разом круг ялинки
танцювати почали.

Читайте за темою: Українські фільми про Різдво та Новий рік, які варто побачити. ТОП 5

Ключові слова: Казки, зимові, різдвяні, новорічні, для дітей, українською, топ, найкращі, про зиму, про звірів, про ялинку, сучасні, народні, Козакоріум

14 Грудня 2020 Козак І., Голуб С.

ВСІ НОВИНИ ТЕМИ

Сьогодні у Києві пройде Марш Гідності

Нагадаємо, рік тому, 22 лютого на Майдані та ...

22 Лютого 2015
Мариновська Марія

Made in Ukraine

...

24 Грудня 2014

Янукович звинуватив Льовочкіна в розгоні Євромайдану

...

24 Грудня 2014

Як економити на енергоресурсах? Деталі у статті

 Сьогодні важко знайти людину яка б не турбувалася про те, як зберегти гроші та тепло ...

15 Грудня 2014

Росія відкрила кримінальну справу проти автора проукраїнських плакатів

...

13 Грудня 2014

Смітникова люстрація у Тернополі

...

12 Грудня 2014

Міноборони опублікував список усіх загиблих у АТО

...

12 Грудня 2014

Аваков отримає нового заступника у понеділок

Ним стане екс-міністр МВС Грузії Катерина Згуладзе. Про це пише очільник силового відомства Арсен Аваков ...

12 Грудня 2014

Катастрофа Іл-76: суд скасував арешт генерал-майору Назарову

Апеляційний суд Києва скасував арешт і знизив суму застави до 97 тис. гривень для екс-заступника ...

09 Грудня 2014

Терористи обстріляли спостерігачів ОБСЄ у "день тиші"

У "день тиші" обстріляли спостерігачів Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ. Про це агентству "Інтерфакс-Україна" повідомило джерело ...

09 Грудня 2014
Василь